20 жовтня 2016 року на сторінках «Української правди» вийшла стаття «Три місяці без Пал Героїча. Що відомо у справі Шеремета». Оскільки ми з колегами також стежимо за розслідуванням цього вбивства з моменту його скоєння (публікація 1, публікація 2), то дозволимо собі опублікувати аналіз того, що відбулось.

Враховуючи безліч фактів і про скоєння злочину і про процес його розслідування, ми зупинимось лише на тих, які вважаємо вкрай важливими для розуміння того, що відбулося.

Огляд місця події та розуміння методу вбивства

Одразу після того, як в центрі міста прогримів вибух, з’явилась велика чисельність фото і відео з місця події. Я сам відвідав місце злочину за 1-1,5 години після вибуху, що допомагає встановити ряд фактів. Один з найважливіших – це місце закладання вибухівки і метод скоєння вбивства. На одній з фото чітко видно пошкодження лівої нижньої несучої балки кузова Subaru XV, яку силою вибуху розкололо та вивернуло назовні.

2

Це свідчить про велику силу вибуху (в подальшому в пресі будуть називатись різні цифри від 500 до 700 грамів у тротиловому еквіваленті). В автомобілі Subaru XV надійність остова кузова забезпечує характеристики безпеки цього автомобіля. Пересвідчитись в цьому на власні очі можна на численних відео краш-тестів Subaru XV.

Як бачимо на відео, навіть при бокових ударах — характер деформації несучої балки остову кузова не має вигляду розколу, як у випадку з вибухом.

Разом з тим, як стало відомо після оприлюднення відео-запису з камери спостереження, найближче до точки вибуху були три людини.

Один чоловік віддалявся від автомобіля Subaru, що зупинявся на перехресті, другий чоловік стояв не рухаючись (в подальшому щодо нього будуть висловлені підозри у причетності), ще одна жінка наближалась до перехрестя з боку Макдональдса, і в момент вибуху кинулася в інший бік.

1

Відстань від вибухового пристрою до перехожих складала 4-8 метрів. В той же час, не зважаючи на таку маленьку відстань, ці люди відбулися лише переляком. Це говорить про те, що вибуховий пристрій був спрямованої дії та, скоріше за все, планувався до детонації у публічному місці. З розрахунком на те, що, окрім самого водія, вибух нікого не повинен ушкодити.

Попри численні коментарі військових про те, що такий пристрій може сконструювати будь-який досвідчений сапер чи вибухотехнік, ризикну стверджувати, що «пекельний конструктор» має спеціальний тривалий досвід і вже неодноразово використовував його саме для таких цілей – тобто вбивства за допомогою вибуху з гарантованим результатом, але без вчинення шкоди іншим.

Досі не в повній мірі зрозумілим є метод детонації вибухового пристрою. Правоохоронні органи та криміналісти-вибухотехніки, скоріше за все, дійшли згоди в цьому питанні, але офіційних даних не оприлюднювалось. Я розглядаю три варіанти детонації:

  1. Затримка. Відлік до детонації запускається одночасно з початком руху автомобіля, або запускається з допомогою дистанційного сигналу в момент початку руху. Спеціальні речовини дозволяють затримати детонацію на 20-90 секунд. Десь такий же проміжок часу автомобіль Subaru зміг подолати від будинку Олени Притули на вул. Франка до місця вибуху.
  2. Натискання (детонатор натисної дії). Детонація починається в момент гальмування через інерцію речовин. В момент гальмування автомобіль «клює» носом, це спричиняє різкий рух речовини, що може запустити хімічну чи фізичну реакцію.
  3. Дистанційне керування. Детонація відбувається за сигналом надісланим з телефону, або з саморобного пристрою, що випромінює радіосигнал. В обох випадках потрібно було підтвердити початок руху автомобіля за допомогою візуального контакту і надіслати сигнал на детонацію. Це могла зробити і одна людина, а могло і дві (одна – підтверджує, друга – натискає кнопку).

Підготовка вбивства

Конструювання і закладання вибухового пристрою, детонація, а потім втеча вимагають ретельної підготовки. Фактично, розуміння цього процесу відкидає одну з версій слідства про можливість замаху на Олену Притулу, в результаті якої загинув Шеремет, що озвучив Юрій Тандіт. Після прийняття рішення про використання вибухового пристрою, вбивці мали спланувати момент та обставини його закладання, а також момент і обставини його детонації. А отже вони повинні були знати наперед, що автомобілем скористаються.

Таким чином, для досягнення злочинного результату, необхідно було знати якусь повторювану дію, яку виконує власник автомобіля, або той, хто періодично сидить на місці водія. Таку інформацію можна отримати або за допомогою візуального спостереження. Або від когось, хто хоча б частково розуміє ранковий графік жертви злочину. Наприклад, знає час початку щоденного радіоефіру, який вів Павло Шеремет, тривалість його поїздки від дому до роботи, транспорт, який використовується для цієї поїздки, та маршрут пересування. В будь-якому разі таку інформацію необхідно комусь збирати і підтверджувати.

Якщо це виконується за допомогою зовнішнього візуального спостереження, то до цього повинні були бути залучені щонайменше 1-2 особи та, можливо, автомобіль. Крім того, ці особи мали бути відповідним чином підготовлені.

Після вбивства також з’являлась інформація про те, що напередодні Павло Шеремет залишив свій автомобіль не на звичному місці, а в іншому, оскільки на звичному місці стояв інший автомобіль. Дана інформація також має бути підтверджена правоохоронними органами, однак, в разі її підтвердження ми маємо щонайменше два варіанти. Або цей «інший» автомобіль зайняв звичне місце Шеремета випадково, або – навмисне, для того, щоб закладання вибухового пристрою було здійснене в більш зручному місці. В разі якщо цей «інший» автомобіль з’явився там не випадково, а навмисне, то операція стає вже взагалі надскладною, оскільки автомобіль дає дуже багато зачіпок. Оприлюднене відео камер спостереження, на якому зафіксовано момент закладення вибухівки, також породжує велику кількість питань.

По-перше, на відео працюють дві людини – чоловік та жінка. Жінка здійснює закладання вибухового пристрою, чоловік страхує її на випадок непередбачуваної ситуації. Це також посилює невизначене питання про склад злочинної групи, яка готувала вбивство. З одного боку, ті самі чоловік і жінка могли вести і спостереження, і здійснювати детонацію. З іншого боку, максимальна кількість учасників групи може становити до 5-6 осіб: спостереження, закладання вибухівки, детонація, координація.

По-друге, на відео чоловік очевидно грає п’яничку. Це має «пояснити» будь-які його неадекватні дії у випадку якоїсь непередбачуваної ситуації. Наприклад, в разі, коли хтось з’явиться на вулиці, або запитає жінку, що вона робить біля автомобіля. Здавалося б, це очевидні і прості речі, однак у більшості випадків на них здатна тільки людина, яка мала відношення до спецпідрозділів. Хоча б до підрозділів зовнішнього спостереження.

По-третє, сам факт участі в злочинній групі особи жіночої статі є вкрай промовистим. Якщо саме вона дійсно встановила вибуховий пристрій під дно автомобіля, то є багато підстав вважати, що вона це вже робила, або була спеціально для цього підготовлена.

Як ми усі розуміємо, кількість осіб жіночої статі, які володіють такими навичками, чи, принаймні можуть виконувати подібні завдання, є вкрай малою. В радянських підрозділах зовнішнього спостереження (так зване 7-ме управління КДБ) були досить жорсткі настанови з приводу участі жінок в роботі зовнішнього спостереження. Жінка, як ланка злочинного угрупування, є набагато більш вразливою, і з точки зору впізнаваності, і для багатьох інших чинників, як в процесі підготовки до злочину, так і після його вчинення, коли треба переховуватись.

Таким чином, можна припустити, що у вбивстві Павла Шеремета безпосередньо брали участь від 2-х до 6-ти добре підготовлених фахівців, які, ймовірно, мали раніше досвід роботи в органах спеціального призначення. Дуже малоймовірним є той факт, що такі виконавці могли переплутати Олену Притулу з Павлом Шереметом, навіть якщо б вони постійно використовували автомобіль спільно, і без встановленої схеми. Тобто сідали за кермо кому коли заманеться, а не кожен в свою певну годину доби.

Враховуючи ймовірний рівень підготовки виконавців, їм було достеменно відомо, хто за кермом, який в нього розклад ранку, за яким маршрутом він рухається, о котрій виїжджає, в якому місці залишає автомобіль напередодні. Вартість послуг таких спеціалістів є дуже й дуже високою, особливо, коли працює група таких людей. Незалежно від того, чи група набиралась зі складу співробітників спецслужб, чи з числа найманців.

Мотиви вбивства

Враховуючи факти використання професійно зібраного вибухового пристрою, а також його встановлення під дно автомобіля та роботу злочинної групи загалом, можна припустити, що витрати на оплату спеціалістів склали досить велику суму. А отже, у замовника вбивства були дуже значні причини і їх розкриття допоможе у встановленні істини.

Ще раз можна підкреслити той факт, що величина бюджету, витраченого на організацію вбивства журналіста, виключає помилку. Тобто версію замаху на вбивство Олени Притули можна відкинути.

Таким чином, вбивство Павла Шеремета могло бути пов’язане:

  • з його журналістською діяльністю;
  • з господарською діяльністю відкритого і закритого характеру тих структур, до яких він був причетний («Українська правда», «Радіо Вєсті» та ін.);
  • з його особистим життям чи особистими образами;
  • з діяльністю його колег чи близьких, для яких його вбивство повинно було бути попередженням;
  • з подіями в Україні та метою дестабілізувати ситуацію.

Якщо розглядати можливість вбивства Павла Шеремета через його журналістську діяльність, то необхідно припускати, що його вбили через вже опубліковані чи розголошені журналістські матеріали чи розслідування. Або ж для того, щоб не допустити публікації чи розголошення таких резонансних матеріалів. Тобто умовна шкода від розголошення ним певної інформації, отриманої в ході журналістської діяльності, повинна бути умовно співрозмірна з тими ресурсами, які було витрачено на його вбивство.

Звичайно журналістські матеріали Павла Шеремета повинні бути (і ймовірно були) піддані всебічному аналізу, однак можна сказати, що попри яскраву кар’єру професійного журналіста, Шеремет не був «резонансним журналістом» в Україні. Набагато більш резонансні та небезпечні для заможних українських політиків і олігархів оприлюднювали Наталія Седлецька, Михайло Ткач, Дмитро Гнап, Анна Бабинець, Денис Бігус і багато інших.

Звичайно, мотиви для вбивства могли знайтись і в його журналістській діяльності. Однак навряд чи для цього була б проведена складна операція з закладенням вибухового пристрою. Враховуючи вразливість журналістів, які здебільшого не опікуються своєю власною безпекою на належному рівні, вбивство могло бути скоєне іншим не менш дієвим, але набагато більш дешевим та надійним способом. Особливо враховуючи обсяги непідконтрольної зброї, яка зараз є в Україні.

Те ж саме можна сказати і щодо можливостей та цілей дестабілізації ситуації в Україні. Особливо напередодні хресної ходи, про яку так багато писали в соціальних мережах. Дестабілізація ситуації в Україні вигідна в першу чергу Росії та проросійським політичним силам в Україні. Так, безперечно, і Росія, і її симпатики в Україні володіють необхідними ресурсами для організації такої спецоперації. Однак, знову ж таки, враховуючи характер журналістської діяльності Павла Шеремета у порівнянні з резонансними матеріалами його колег, якби метою вбивства була дестабілізація, то, скоріше за все, жертвою вбивства було б обрано іншу особу. Особливо, враховуючи рівень персональної безпеки журналістів та тих хто викриває оборудки представників влади і «опозиції».

В той же час, якщо вважати, що метою убивства Шеремета була дестабілізація, то треба констатувати той факт, що вбивці досягли своєї мети. Варто лише переглянути «телемарафон» Громадське ТВ , який транслювався  по українському національному телеканалу «UA:Перший».

В прямому ефірі директор телеканалу Громадське ТВ Катерина Горчинська, майже прямою мовою, звинуватила українську владу у смерті журналіста, обґрунтовуючи свою позицію тим, що представники української влади, нібито, не відреагували на загрози для журналістів з боку волонтерської спільноти «Миротворець» (що є неправдою, оскільки Петро Порошенко офіційно в ході своєї прес-конференції засудив дії «Миротворця»).

Також, в якості аргументації директор телеканалу використала свої припущення про застосування представниками влади «ботів» і «тролів». Не зважаючи на численні згадування цього звинувачення, в тому числі на сторінках британського видання The Guardian, ніяких доказів щодо використання українською владою ботів чи тролів не представлено. В той же час, команда проекту TEXTY.ORG.UA за допомогою відкритих джерел та комплексного аналізу, напроти, виявила мережі ботів, які постійно публікують матеріали спрямовані проти української влади з єдиною метою розкручувати ідею «третього майдану».

Заступниця міністра інформаційної політики України Тетяна Попова – єдиний чиновник, присутній на телемарафоні з-поміж журналістів – підтримала позицію Катерини Горчинської, підкресливши, що вона боролась з «Миротворцем» усіма доступними їй силами.

Таким чином, можна сказати, що завдання дестабілізації ситуації в медіа-середовищі України було виконано.

Вбивство, як послання

Про господарську діяльність сучасних українських медіа мало що відомо. «Українська правда» не демонструє публічно свої доходи і видатки, так само як і медіа-холдинг «Вєсті». А з огляду на нещодавні скандали, що вирують навколо телеканалів «Інтер» та «Громадське», годі навіть і пробувати уявити масштаб закулісних фінансових оборудок найвідвідуванішого українського сайту та найпопулярнішого українського радіо.

Звичайно, медійні майданчики з такою силою, як в «Української правди» та у радіо «Вєсті» — ласий шматочок для будь-якого українського чи російського олігарха. В особливості, для українського олігарха з російським походженням. Ми не знаємо, якою конкретно була роль Павла Шеремета у процесі прийняття рішень з приводу редакційної політики чи конкретних матеріалів двох вищезазначених медіа. Скоріше за все, він мав доступ до певного впливу на них. Ми також не можемо довести, чи вів Павло Шеремет певну офіційну чи неофіційну господарську діяльність в Москві, куди час від часу навідувався. Однак, враховуючи усе вищевикладене, ми можемо припустити, що вбивство журналіста, на організацію якого були витрачені доволі масштабні ресурси, не могло вирішити бізнесові чи контентні задачі такого масштабу, який би адекватно відповідав витраченим ресурсам.

Шеремет не був резонансним журналістом, як деякі журналісти-викривачі України. Він не був символічною фігурою, як дехто з українського медіа-простору хоче бути. Він не приймав рішення, які вимагали позбутися його за таких обставин. Якщо, навіть, така ситуація могла скластись, його б вдарили ножем чи биткою під під’їздом, або в крайньому разі розстріляли з автомобіля. Однак, за наявних обставин, публічний вибух автомобіля посеред європейського міста не є просто вбивством. Не є він і терористичним актом. Оскільки, якби метою вбивць була кваліфікація злочину у вигляді терористичного акту, який уособлює процес залякування певної категорії людей, то зловмисники не витратили б стільки сил на конструювання «спрямованого вибуху». Так, щоб жоден з перехожих не постраждав. Отже, якщо це вже не вбивство і ще не терористичний акт – що ж це таке?

На наш погляд, цинічне, жорстоке, публічне і демонстративне позбавлення життя журналіста в центрі столиці — дійсно представляє собою певний меседж, основою якого є страх, залякування. Тобто це попередження для певної групи (чи категорії) осіб, які мають вчинити, або утриматись від вчинення певних дій.

Ми вже вияснили, що для загальноукраїнської дестабілізації ситуації в медіа, зловмисники могли обрати більш резонансну фігуру з середовища журналістів, чи «колишніх журналістів». Звичайно такий вибір багато в чому демаскував би таку операцію, як очевидний. У ньому б точно одразу побачили «російський слід» прикритий «інтересами української корумпованої влади». Однак для тих, хто вірить у «ботів мінстеця», повірити у вбивство резонансного журналіста сучасною владою – більш ніж можливо. Тим не менш, навряд чи в такому разі ціллю був би обраний Шеремет.

І все ж таки, у цього «театрального» вбивства має бути своя аудиторія, що складається з тих, хто безпосередньо співпрацював з Шереметом, знав та підтримував його плани, або отримував беззаперечну підтримку від самого Шеремета. Саме для цієї аудиторії і могла бути організована «кривава вистава». І в такому разі, вбивство-вистава має свою логіку лише в тому разі, якщо ця «аудиторія» розуміє, або підозрює, хто саме є її режисером, які в цього режисера інтереси і забаганки, чого саме він вимагає від решти учасників медіа-процесу і з яких причин вирішив підтвердити свої вимоги цинічним вбивством? Така «цільова аудиторія» кривавого перфоменсу може складатись навіть і з однієї людини. Якщо ця людина має достатній вплив у медіа-середовищі України.

Що ж стосується виконання самого вбивства, то воно не обов’язково було вчинене таким «режисером» самотужки, оскільки в даній точці могли зійтися інтереси декількох сторін. Російські спецслужби (наприклад, ГРУ МО РФ) могли виконувати своє завдання по дестабілізації України. Невідомий олігарх, організувавши вбивство, досягав своєї мети, «донісши меседж до цільової аудиторії», та отримавши від цього певні преференції. В цьому разі, у професійних «виконавців» з’являвся необхідний бюджет, а у потенційного замовника – «виконавці», які гарантували результат.

Як і більшість критичних ситуацій в останні два з половиною роки, справа Павла Шеремета може мати подвійне і потрійне дно, яке ніколи не буде показане широкому загалу ані співробітниками правоохоронних органів, ані представниками журналістської спільноти. В основному через те, що в кожного з них свої інтереси, і вони навряд чи готові ними поступатись, навіть, через життя (або смерть) людини. І якщо в такому разі прощення для правоохоронних органів немає (оскільки це їх обов’язок згідно з Конституцією), то журналістів можна зрозуміти. Якщо версія «вбивства-месседжу» є хоч трошки достовірною, то особи, що можуть пролити світло на те, що відбулось, не можуть довіряти нікому. А особливо – не можуть довіряти представникам правоохоронних органів.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ