Камерон Колкухаун

“Для скрупульозного спостерігача навіть найбільш жорстко контрольована преса знову і знову зраджуватиме національні інтереси своєї держави”

(с) Вільям Донован (голова Управління стратегічних служб США)

“Сьогодні ви – це ЗМІ, вашим обов’язком є інформування та підтримання надії! Ви – це ЗМІ, ми єдині!”

(с) Мір Хоссейн Мусаві (колишній прем’єр-міністр Ірану)

Північ штату Нью-Йорк 1883 року – досить дивне місце, з якого можна розпочати блог про розвідку на основі відкритих джерел. Саме тут народилась одна за найвпливовіших фігур в історії OSINT. Вільям Донован виріс у робітничій сім’ї набожних ірландських іммігрантів, відмінно вчився у школі та університеті.

Донован прагнув стати першим римо-католиком на посаді президента США. Він наблизився до президентства у 1905 році, коли відправився навчатись на юридичний факультет Колумбійського університету, — молодий Франклін Делано Рузвельт був його одногрупником.

Після участі у бойових діях Першої світової війни, Донован зробив успішну кар’єру юриста-міжнародника, трохи недотягнувши до призначення генеральним прокурором США у 1925 році. Впродовж міжвоєнного періоду Донован подорожував світом в якості юриста, зустрічав впливових іноземних діячів і, будучи неофіційним представником, писав звіти для уряду США.

Саме зв’язки Донована з Франкліном Делано Рузвельтом сприяли створенню у США розвідувального органу. До цього часу світ розвідки та шпигунства вважався в Америці справою неджентльменською. Донован переконав Рузвельта формалізувати його неофіційну роботу на уряд США, і 11 липня 1941 року Рузвельт створив для Донована посаду “Інформаційного координатора”. Після нападу на Перл-Гарбор потреба у розвідці стала очевидною, і відділ Донована був перейменований в Управління стратегічних служб, яке стало попередником ЦРУ. Подібно до Управління спеціальних операцій Великобританії УСС займалося усім – від замахів на вбивство до вербування агентів та інформаційних операцій.

1

Сучасного читача може здивувати той факт, що в УСС був цілий напрямок діяльності, присвячений розвідці на основі відкритих джерелах. Підрозділ УСС з досліджень та аналізу ретельно збирав сотні газет, журналів, газетних вирізок, записів радіопередач з усього світу, вишукуючи фотографії і статті, які могли б містити важливу розвідувальну інформацію про противника. За словами Донована:

“Для скрупульозного спостерігача навіть найбільш жорстко контрольована преса знову і знову зраджуватиме національні інтереси своєї держави”

2УСС моніторили усі некрологи в німецьких регіональних газетах у пошуках новин про важливих нацистів. Зображення нових лінкорів, літаків і воронок від бомб ретельно впорядковувались і аналізувались, що дозволяло УСС оцінити стан ворога. Вражаючим є те, наскільки схожою є діяльність УСС із діяльністю сучасних OSINT-розслідувачів, хоча тоді й не було комп’ютерів.

Зважаючи на діяльність УСС та УСО, можна стверджувати, що витоки розвідки на основі відкритих джерел сягають минулого століття. Справді, слова Донована сьогодні актуальні як ніколи; серед мільярдів постів, завантажень, шерів та лайків, для скрупульозного спостерігача люди знову і знову зраджуватимуть свої інтереси.

Після Другої світової війни дисципліна OSINT перемістилась на задвірки більшості урядових та військових органів, де працювали переважно бібліотекари та дослідники. Коли в середині 2000-х років слово “бібліотека” вийшло з моди, серед професійних розвідників одиниці прагнули працювати у даній сфері. В ті часи більшість віддавала перевагу привабливому секретному світу агентурної та радіоелектронної розвідки.

Протягом багатьох десятиліть розвідка на основі відкритих джерел (в контексті державних структур) впала в глибокий сон, її не потурбували навіть Холодна війна чи 11 вересня.

Однак, раптом, у 2009 році дещо змінилося. Іран був на межі демократичної “Зеленої революції”; багато громадян протестували проти режиму. Мільйони молодих іранців озброїлись Інтернетом для координації своєї діяльності, обміну вірусним контентом та закликів приєднатися до кампанії. Вперше Інтернет був завалений інформацією від громадян про важливу політичну подію, насамперед, завдяки смартфонам, вільному доступу в Інтернет та соціальним медіа. Протягом першого тижня протестів 60% усіх посилань, розміщених у блогах на Twitter, були про іранську політику.

Користування Інтернетом в Ірані зросло із 34% у 2008 році до 48% у 2009, кількість мобільних підключень збільшилась із 59% до 72% населення. У той час BBC опублікувала статтю під назвою “Інтернет повертає Іран до життя”, в якій йшлося про процвітання нової форми “громадянської журналістики”. Під час протестів 2009 року в Ірані Washington Post провела он-лайн обговорення з впливовим цифровим коментатором Євгеном Морозовим:

Ферфакс, штат Вірджинія: Наприкінці минулого тижня багато було написано про висвітлення подій в Ірані і про те, що новинні агенції США не мали на це суттєвого впливу, а Twitter та інші подібні веб-сайти активно поширювали новини про події в Ірані по всьому світу. Ваші коментарі?

Євген Морозов: Ми бачили чимало громадських журналістів, які відмінно справлялись зі зйомкою фотографій і відео протестів в Тегерані майже в реальному часі. Вони й справді зайняли важливу нішу. Мережі на кшталт Twitter так само зіграли велику роль в залученні уваги людей до цього згенерованого користувачами контенту. На Flickr розміщувались чудові фото, а Twitter привертав значну увагу до цих фотографій. Дійсно, багато критики лунало щодо недостатнього висвітлення ситуації в Ірані з боку CNN; користувачі Twitter навіть організували цілу кампанію #cnnfail для вирішення цієї проблеми. Думаю, вони були успішними: керівники та репортери CNN врешті-решт були змушені відповісти на питання про це.

3

Вперше будь-хто у світі міг аналізувати ці соціальні мережі для отримання розвідувальної інформації, обробляти її та писати статті, прогнози на глибоку розвідувальну аналітику. Попри те, що протести в Ірані не увінчались успіхом, і іранський режим швидко відновив контроль над Інтернетом, сьогодні ми можемо озирнутись назад і визнати невдалу “Зелену революцію” знаковою подією в історії розвідки на основі відкритих джерел.

Сьогодні не дивним видається те, що саме в Ірані зародився цей новий світ OSINT; в Ірані нараховується більше інтернет-користувачів ніж в Бахрейні, ОАЕ, Ізраїлі, Саудівській Аравії, Сирії, Ємені та Йорданії разом узятих. Під час революції Метью Вівер з The Guardian висловив здивування з приводу реалій цього нового світу: “Те, що люди говорять у певний момент часу, через чотири-п’ять годин підтверджується більш традиційними джерелами інформації”.

Не дивним є і те, що саме громадські журналісти й окремі дослідники (а не уряди) сприяли розвитку OSINT як дисципліни; зараз ця сфера розвивається зі швидкістю світла, щодня створюються і вдосконалюються нові інструменти та методи дослідження. Монолітні світи наукової спільноти та уряду тільки починають усвідомлювати потенційні багатства цих даних. Люди, не скуті бюрократією чи поганим знанням IT, можуть стати майстерними OSINT-розслідувачами, створювати унікальні аналітичні розробки та виявляти раніше не відомі зв’язки.

Не пройшов і рік після “Зеленої революції”, як арабським світом прокотились революції, підживлювані соціальними медіа. Поєднання громадянського гніву, смартфонів і соціальних медіа похитнули диктатури в Північній Африці та на Близькому Сході. За словами одного з директорів OSINT центру при ЦРУ: “Ми не змогли передбачити точний розвиток соціального активізму на основі Інтернету в арабському світі”. Однією з причин цієї невдачі було те, що урядова розвідка була одержима збором розвідувальної інформації серед владної еліти замість того, щоб “користуватися величезною кількістю відкритої інформації”.

Останнім часом США, Великобританія та інші держави все-таки звернули увагу на інформацію з відкритих джерел. Минулого року американські військові знищили фабрику ІДІЛ з виробництва бомб лише через 23 години після того, як джихадист опублікував селфі, на якому було видно дах будівлі. Це, мабуть, найяскравіший приклад використання військовими OSINT для цільових операцій. У приватному секторі Великобританії та США з’явилися десятки фірм, які пропонують державі та приватним клієнтам послуги розвідки на основі відкритих джерел. Нещодавно, за повідомленням журналу WIRED від квітня 2016 року, ціла низка урядових установ шукають способи осмислити багатство відкритих он-лайн даних, усвідомлюючи, що OSINT може вирішувати долю будь-яких операцій.

Куди прямує OSINT?

Розмірковуючи про цю коротку історію розвідки на основі відкритих джерел, можна стверджувати, що сучасна OSINT є результатом конвергенції технологій. Цей процес розпочався близько 2009 року, коли сталися три речі; по-перше – в руках невдоволених громадян опинилася критична маса смартфонів з 3G зв’язком. По-друге, ці громадяни використовували невелику кількість додатків для поширення величезних обсягів контенту про політичні події всередині своєї країни. По-третє, ці дані були вільними й відкритими для решти світу.

Однак, світ OSINT не стоятиме на місці, і нові технології й надалі посилюватимуть і змінюватимуть практику OSINT. Зростаючий апетит на трансляцію контенту у реальному часі створює дуже реальні проблеми для поліції, безпекових структур і OSINT-практиків від Міннесоти до Дамаска. Машинне навчання, віртуальна і доповнена реальність та штучний інтелект в найближчі роки знову трансформують OSINT. Можна стверджувати, що OSINT цілком може стати новою привабливою сферою для інвестицій технологій, відібравши пальму першості у кібер-безпеки.

OSINT все більше стає сферою посиленої уваги з боку інвесторів, засобів масової інформації та громадськості. Зрештою, попри наявність мільярдів постів, зображень, потоків, записи і даних, які щодня завантажуються в Інтернет, — напрочуд мало хто з нас насправді розуміє, що вони дають чимало шансів знайти корисну розвідувальну інформацію.

Читати оригінал статті — англійською

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ