Ігор Гавриленко, для “Ні корупції!”: При підготовці цієї публікації автор використовував навички, набуті й вдосконалені під час тренінгу з OSINT, проведеному Дмитром Золотухіним у Полтаві 23.02.2016 року.

«Скромний посадовець»

У 2010 році, вступивши вперше на посаду полтавського міського голови, Олександр Мамай заявив, що він та його заступники отримуватимуть за роботу по 1 гривні на місяць. Бо люди вони «самодостатні». Особисто у нього грошей стільки, що «на 200 років вистачить»…

Тепер мер Полтави два роки поспіль є рекордсменом із зарплатні поміж очільників обласних центрів України. У 2014 році він заробив 226 722 гривні, у році минулому – 244 440.

1_Доходи-мерів-інфографіка-poltava.to_-768x709

Інфографіка інтернет-видання «Полтавщина»

Цих коштів, якщо вірити деклараціям, цілком вистачає на життя як самому градоначальнику, так і двом його синам. Бо інших прибутків чиновник не зазначив.

При тому, що офіційно Мамай – безхатько, який не має жодної нерухомості.

Мабуть, уповноваженому з питань дотримання прав дитини варто було б поцікавитися, чи забезпечив громадянин Мамай своїм синам, 2005 та 2011 років народження, належні умови для проживання й навчання. Чи не ночують вони разом із батьком десь попід парканами чужих маєтків?

Декларація Олександра Мамая за 2015 рік

Декларація Олександра Мамая за 2015 рік

На роботу в 2014 році Олександр Федорович добирався якщо не громадським транспортом, то вантажним автомобілем ГАЗ 3302, 1995 року випуску, у супроводі на рік старшого причепу КрАЗ 8138 (вірогідно, від того в Полтаві й дороги такі розбиті :-))). Торік міський голова спромігся придбати за 15 503 гривні ще більш раритетний ГАЗ М-21, зібраний у 1963 році.

Мамай демонструє раритетне авто (фото газети "Полтавський вісник")

Мамай демонструє раритетне авто (фото газети “Полтавський вісник”)

Інші транспортні засоби в його деклараціях не зазначені.

Не принесло мерові додаткових доходів володіння цінними паперами закордонної Mamarel Serviсes Lіmited на суму 21 893 гривень. Навіть вартість їхня за рік не зросла, попри знецінення української грошової одиниці.

Напрошується висновок – спритний  Мамай примудрився придбати на Кіпрі цінні папери за вітчизняні гривні. Який патріот! Але водночас він виявився, як тепер кажуть, лохом. Адже жодного зиску від тієї загадкової Mamarel Serviсes не має.

Більше громадянин Мамай О.Ф., який працює Полтавським міським головою, не володіє нічим!

Фактично він задекларував купу прочерків.

Розділ II декларації Мамая

Розділ II декларації Мамая

Розділ III декларації Мамая

Розділ III декларації Мамая

Приблизно такою ж була ситуація з доходами та майном Мамая і в 2013 році. Хіба що зарплатня була меншою – 151 490 гривень. Ще 24 гривні склали дарунки, призи чи виграші. Крім кіпрських цінних паперів тоді він тримав рахунок у «Приватбанку» (4 370 гривень). А також долучився до створення кредитної спілки «Полтавщина» (керівник – Ірина Климко, падчерка мера) і вніс до її статутного капіталу аж… 10 гривень.

«Порядний сім’янин»

Більшість полтавців знають, що їхній мер – колишній чи то власник, чи то директор великого сільськогосподарського підприємства «Інтер-Агро» та низки споріднених комерційних структур – мешкає в шикарному маєтку з критим басейном, користується дорогими автівками. Та й сам він полюбляє хизуватися власними статками, теревенити на публіку про свої мільйони.

Тож, хочеться з’ясувати – де головна посадова особа місцевого самоврядування приховала мільйонні прибутки «Інтер-Агро» й кошти від продажу цього бізнесу?

Відповідь знайдемо у 2012 році. Тодішня декларація міського голови містила дружину – Людмилу Мамай. А з нею:

  • 64 026 042 грн. на рахунках в українських банках;
  • 5 092 019 грн. доходу у вигляді дивідендів та процентів;
  • дві земельні ділянки площею 3841 і 1000 квадратних метрів;
  • житловий будинок (420,7 кв. м);
  • квартиру (44,2 кв. м);
  • інше нерухоме майно (60,7 кв. м).

Солідно виглядав і парк легкових автомобілів родини градоначальника: BMW X5, 4799 куб. см (2007 року випуску), BMW X5, 5499 куб. см (2011 року), Lexus LX 570, 5663 куб. см (2011 року).

При цьому, Мамай у 2012 році особисто погасив позику в розмірі 790 000 гривень і сплатив проценти – 269 710 гривень.

Позбувся всіх тих розкошів і мільйонних оборотів у сімейному бюджеті Олександр Федорович у результаті розлучення. Так буває, родини розпадаються. Шляхетний Мамай залишив дружині, з якою прожив разом понад 25 років, усе цінне майно та ледь не всі гроші. Собі ж – тільки автомобільний металобрухт і тягар утримання двох малолітніх діточок.

«Благодійник»

Розлучення сім’ї Мамаїв існує тільки для декларацій та судів – на випадок конфіскації майна. Чи інших неприємностей. Наприклад, для уникнення відшкодування чисельним кредиторам величезних боргів «Інтер-Агро». Позаяк це товариство з (дуже) обмеженою відповідальністю та його сателіти «кинули» багатьох партнерів, не повернувши збіжжя, яке зберігали на своїх елеваторах. Крім того, Мамаєві фірми відмовлялися оплачувати надані їм послуги з транспортних перевезень, оренду сільськогосподарської техніки, тощо. Жертвами оборудок спершу ставали невеликі місцеві підприємства, тому значного розголосу ці справи не набували. З часом апетити зросли. Масштаби афер також.

Роздача пайків на виборах 2010 року (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Роздача пайків на виборах 2010 року (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Мерські вибори 2010 року потребували значних коштів. За рік до голосування була зареєстрована громадська організація «Наш Дім – Полтава». Перші 4 місяці нею керував Мамай, потім – та сама Ірина Климко, люба серцю пасербиця.

Новоутворення заходилося опікуватися соціально незахищеними верствами населення. Турбота про них здійснювалась у формі масової роздачі продуктових наборів. Близько 100 тисяч пенсіонерів міста отримали гречку, олію, консерви у пакетах із виборчою символікою Олександра Мамая, котрий балотувався від партії «Совість України».

Вибори-2010. Три в одному: кольори Партії регіонів, логотип «Наш Дім – Полтава», збоку – «Совість України»

Вибори-2010. Три в одному: кольори Партії регіонів, логотип «Наш Дім – Полтава», збоку – «Совість України»

Восени 2010 року наш герой уперше здобув портфель керівника місцевого самоврядування. Крісло градоначальника дозволило Мамаєві почувати себе значно впевненішим у поводженні з чужим майном. Треба ж було «відбивати» витрати на вибори.

«Успішний підприємець»

У 2011 році недорахувалося на майже 9 мільйонів гривень свого соняшнику, зданого рік тому на зберігання у сховища «Інтер-Агро», київське приватне підприємство «Вектор-М». А ТОВ «Віойл-Агро» із Вінниці виявило нестачу на суму майже 4,5 мільйони гривень. Тисячі тонн соняшникового насіння, товару високоліквідного, зникли безслідно. Усушка-утруска, поїдання гризунами в таких обсягах фізично неможливі.

Зареєстроване ж у Києві ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» не отримало значну частину коштів за поставлену «Інтер-Агро» кукурудзу для кормових потреб врожаю 2010 року. Мова йшла про понад 2 мільйони гривень.

Дочірнє підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд», м. Київ, не змогло повернути у 2011 році з відповідального зберігання на складах групи компаній «Інтер-Агро» велику кількість зерна фуражної кукурудзи, придбаного восени 2010-го у ТОВ «Торговий дім «Інтер-Агро». Загальна вартість втраченого «Сантрейд» майна становила понад 21 мільйон гривень.

Київське ТОВ «Гран терра» восени 2010 року передало на зберігання до одного із зернових складів «Інтер-агро» насіння соняшника вартістю більш ніж 12 мільйонів гривень, а коли на початку нового року спробувало його продати іншій фірмі, забрати своє майно не зуміло.

Елеватори «Нібулону» (фото ukragroconsult.com)

Елеватори «Нібулону» (фото ukragroconsult.com)

Найбільших утрат від «співпраці» з «Інтер-Агро» впродовж 2009–2010 років зазнало ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон», м. Миколаїв. Ні зерно пшениці, ні зерно кукурудзи повернуте йому не було. Пошуки справедливості зрештою увінчалися постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2012 року. Суд визнав борг «Інтер-Агро» перед «Нібулоном» у сумі понад 47 мільйонів гривень.

Однак відшкодувати збитки, навіть маючи рішення судів на свою користь, жодному із названих підприємств не вдалося (дрібніших жертв гідри «Інтер-Агро» і перелічити складно).

Восени 2011 року замість дружини градоначальника Людмили Мамай та його матері Тамари Артемівни номінальним власником ТОВ «Інтер-Агро», а також директором, став маловідомий мешканець Полтави Віктор Стражець. Тогорічний дохід від відчуження корпоративних прав членів родини (читай – дружини) мера склав 41 500 000 гривень. Це дорівнювало половині від статутного фонду товариства (можна припустити, що стільки ж отримав і другий засновник та співвласник «Інтер-Агро», в якому Олександр Мамай числився тільки директором).

Навесні 2012 року активи «Інтер-Агро», оформлені на ТОВ «Інтер-Агро Капітал» та ТОВ «Торговий дім «Інтер-Агро Лтд», як повідомляла «Деловая столица», викупив агрохолдинг «Kernel», найбільший в Україні виробник бутильованої соняшникової олії, який належить Андрію Веревському. Виходець із Полтави, один із найбагатших українців і тодішній депутат від Партії регіонів доводився Мамаєві родичем (донька мера перебувала в шлюбі з двоюрідним братом Веревського).

Продукція агрохолдингу Андрія Веревського (фото kernel.ua)

Продукція агрохолдингу Андрія Веревського (фото kernel.ua)

За 39 мільйонів доларів «Kernel» придбав 38,5 тисяч гектарів землі в Полтавській та Харківській областях, а також чотири елеватори й хлібоприймальні підприємства місткістю близько 200 тисяч тон.

У базової структури Мамая – ТОВ «Інтер-Агро» – залишилися тільки борги (на початок 2012-го загальна кредиторська заборгованість перевищила 170 мільйонів гривень, тоді як весь оборот попереднього року дорівнював 77 мільйонам, а збиток – 5 мільйонам гривень).

«Kernel» допоміг вирішити й цю проблему полтавського градоначальника.

10 жовтня 2012 року Господарський суд Полтавської області розпочав провадження у справі про банкрутство ТОВ «Інтер-Агро», колись одного із найкрупніших зернотрейдерів Центральної України. Ініціюючим кредитором компанії стало ПАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство», що належить до холдингу «Kernel».

У період з 16 грудня 2011 року до 16 січня 2012-го зазначене підприємство надало «Інтер-Агро» позику (безпроцентну фінансову допомогу) в обсязі понад 5,5 мільйона гривень. Уже до 28 березня 2012 року боржник повернув ледь не всю суму.

Різниця становила лише 475 тисяч гривень. Раптом терпець у до того аж занадто лояльного кредитора чомусь увірвався і 2 квітня він звернувся до суду. А керівництво «Інтер-Агро» підозріло сумлінно визнало свою провину:

«Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає позов у повному обсязі»;

«В судовому засіданні відповідачем вказана заборгованість визнана в повному обсязі».

Однак повертати борг «Інтер-Агро» не стало.

Надзвичайно оперативно, 30 жовтня 2012 року, суд ухвалив визнати вимоги «Полтавського хлібоприймального підприємства», зобов’язав його офіційно оприлюднити інформацію про початок банкрутства ТОВ «Інтер-Агро», а також увів процедуру розпорядження майном боржника і призначив арбітражного керуючого.

Невдовзі з’ясувалося, що фірма Мамая винна й іншим структурам Веревського. Вони теж зажадали свою частку від банкрута.

Так, полтавське ТОВ «Полсід» згадало про понад 91 мільйон гривень. Ці кошти у лютому 2011 року «Інтер-Агро» позичило у компанії «Namsen Limited». Остання уступила право вимоги ТОВ «Юридична компанія «Декор», правонаступником якої став «Полсід». Згодом, у 2014-му, він улився до складу ТОВ «Кононівський елеватор».

ТОВ «Полсід» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

ТОВ «Полсід» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

«Кононівський елеватор» теж надавав майбутньому банкруту фінансову допомогу на поворотній основі. Майже 10 мільйонів гривень «Інтер-Агро» отримав від нього за договорами, укладеними 30 січня та 28 березня 2012 року (транші цього кредиту проходили не пізніше 3-х днів з моменту укладення угод, і чому з тих коштів «Інтер-Агро» не міг віддати рештки боргу «Полтавському хлібоприймальному підприємству» залишається тільки здогадуватися).

«Кононівський елеватор» (витяг з Єдиного державного реєстру …)

«Кононівський елеватор» (витяг з Єдиного державного реєстру …)

Дивує й інший факт. На початку 2011 року на рахунки «Інтер-Агро» від структур Андрія Веревського надійшов понад 91 мільйон гривень. Приблизно стільки ж коштувало все те збіжжя, що належало іншим контрагентам «Інтер-Агро», яке Мамаєва фірма взялася зберігати на своїх елеваторах, але законним власникам не повернула.

Зазвичай господарюючі суб’єкти здійснюють обмін товару на гроші. Так діють класичні правила ринку. Коли ж невідомо куди зникають і товар, і гроші, слід підозрювати неладне.

Ще на початку банкрутства компанії фінансові аналітики припускали, що дана процедура спрямована не на санацію (тобто не на відновлення платоспроможності), а на ліквідацію «Інтер-Агро» та списання його боргів. Те й відбулося.

При цьому збереглися відгалуження «Інтер-Агро», зокрема ТОВ «ТД Інтерагро» та ТОВ «Торговий дім «Інтер-Агро» (скорочено ТОВ ТД «Інтер-агро»).

ТОВ «ТД Інтерагро» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)

ТОВ «ТД Інтерагро» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)

Обидва товариства були засновані Іриною Климко, падчеркою Мамая, та Вікторією Ширмовською, його сестрою. Однакові власники, подібні назви – непогана ширма для використання у «схемах».

А що останні активно застосовувалися, у тому можуть сумніватися тільки або дуже наївні люди, або вітчизняні суди. Суддів складно зараховувати до категорії занадто простодушних осіб, швидше – до належним чином умотивованих.

Відтак, марно «Нібулон» намагався довести ознаки фіктивності у банкрутстві «Інтер-Агро». Визнання недійсними правочинів боржника могло б значно розширити можливості ліквідатора із забезпечення задоволення вимог кредиторів.

Проте не допомогло ні порушення кримінального провадження слідчим відділом прокуратури Полтавської області стосовно дій службових осіб ТОВ «Інтер-Агро» у 2009–2011 роках, ні проведені документальні перевірки, що засвідчили здійснення фінансово-господарських операцій з ознаками сумнівності та укладання нікчемних правочинів.

Ініціатори банкрутства прикривалися висновками, складеними 11 квітня 2013 року незалежним аудитором. Експерт провів аналіз фінансово-майнового стану ТОВ «Інтер-Агро» за період з 01.01.2009 до 30.09.2012 року. Ознак дій з доведення до банкрутства або фіктивного банкрутства підприємства аудитор не встановив. Натомість з’ясував, що фінансовий стан «Інтер-Агро» станом на кінець вересня 2012-го мав ознаки надкритичної неплатоспроможності.

Згодом «Нібулон» оскаржив ці висновки. Рішенням Аудиторської палати України 19 грудня 2013 року було констатоване неналежне виконання професійних обов’язків директором Аудиторської фірми ПП «КСК-Аудит». Догідливий «фахівець» вдався до свідомого порушення статей 6 та 19 Закону України «Про аудиторську діяльність», не дотримався стандартів перевірок. Через це до «незалежного аудитора» було застосоване стягнення у вигляді зупинення чинності сертифіката строком на 6 місяців.

«Нібулон» доводив у судах: об’єктивний аудит не відбувся, а «Висновок» став результатом маніпуляцій неправдивого «експерта» на замовлення зацікавлених осіб, зокрема боржника.

Господарські судді, як поодинці, так і цілими колегіями – апеляційною та касаційною, всупереч очевидності, відповідали: рішення Аудиторської палати України «не встановлює нових фактів, які мають істотне значення для розгляду справи про банкрутство». Отже, й не хотіли визнати дане рішення як підставу для проведення повторного аналізу фінансового становища банкрута.

Суддів цілком задовольняв висновок покараного за свою недобросовісність аудитора: «Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами». Відтак, у виграші залишався тільки ініціатор банкрутства – Приватне акціонерне товариство «Полтавське хлібоприймальне підприємство» (тобто, «Kernel»).

Поки тривала судова тяганина, розгорнув свою діяльність ліквідатор ТОВ «Інтер-Агро». 15 листопада 2013 року він надав кредиторам звіт про свої «досягнення». Вони полягали в тому, що ліквідатор отримав печатку ТОВ «Інтер-Агро» та разом із колишнім керівником останнього склав акт про те, що «майно та інші матеріальні цінності колишнім керівником ТОВ «Інтер-Агро» ліквідатору боржника […] не передані у зв’язку з їх відсутністю».

Далі буде…

Матеріал на nikorupciji.org

 

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ